Артилерист 80-ї бригади Олег знищував російські вертольоти, врятував офіцера, втратив праве око та повернувся захищати Україну

Олег – командир артилерійського взводу – старший офіцер на батареї 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Скромний, дисциплінований та усміхнений військовий знищує по окупантах із причіпної гаубиці Д-30. Каже, що травма не заважає йому нести службу, бо головне у його роботі – працювати мізками.

“За останній час ми працювали по живій силі – багато росіян знищили та вивели з ладу, а також уразили два міномети, “розібрали” їхні окопи та бліндажі. Тиждень тому ми випустили понад сотню снарядів за три доби. Ми майже не спали, бо окупанти зараз лізуть, як м’ясо, без техніки, маленькими групами, переважно вночі. Ми їх вибили до ноги”, – розповідає про вогневу роботу десантник.

Повномасштабна війна застала його поблизу Миколаєва. 26 лютого він з побратимами прийняв свій перший бій – у 60 метрах були російські танки. Невдовзі військовослужбовці 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ прорвалися до Вознесенська та зайняли вогневу позицію для ураження сил противника.

А далі Олег отримав наказ – знищувати російські вертольоти в повітрі та прикривати артилерійські підрозділи.

“Я взяв з собою кілька побратимів, які вміють користуватися “Іглою” та мають досвід збиття вертольотів. Ми зайняли позицію на четвертому поверсі багатоповерхівки. На прикритті артилерійських підрозділів були зенітні підрозділи. Артилеристи знищили вертольоти спільно з зенітчиками”.

Я працював напряму з командиром бригадної артилерійської групи. Він до мене зателефонував і каже: “Олеже, до вас летять чотири вертольоти Мі-8 та два КА-52. Знищити за будь-яких обставин!” Я прийняв. У мого розрахунку було дві “Ігли” та два “Перуна”. Ми знищили два Ка-52. З Мі-8 почав висаджуватись десант. По нас стріляли касетними боєприпасами, які заборонені міжнародним гуманітарним правом. Я намагався з усіх сил врятувати своїх хлопців. Брав їх за броніки та викидав з поверха через сходи.

Зі мною був старший лейтенант, офіцер-зв’язківець, він тримав зв’язок з моїм командиром дивізіону та старшим начальником щодо вказівок, звідки і в якому напрямку летять вертольоти. Цей чоловік вже був у роках. І в мене щось у серці сталося. Я згадав, що в нього є діти та сім’я, а в мене нічого немає. Я своїм тілом накрив його та прийняв на себе весь удар осколків від касетного боєприпасу. Я отримав п’ять осколкових поранень: два в голову, одне в око, у руку та ногу. Мене відразу евакуювали, як тяжко пораненого. Через тиждень я прокинувся в Одесі від слів: “Олеже, вставай! Треба знову починати ходити…” – згадує офіцер ДШВ.

А потім відбулося повернення до життя. Та першим ділом український військовий зателефонував начальнику штабу зі словами: “Заберіть мене назад”. І почув заспокійливу фразу: “Підлікуєшся та вернешся, хлопче”. Так і сталося: після реабілітації десантник повернувся до виконання бойових завдань у складі своєї бригади. Невдовзі батарея Олега дуже добре відпрацювала під час Ізюмської операції: знищила колону ворожих самохідних установок 2С3, затрофеїла самохідну гаубицю 2С19 та “Урал-4320”.

Служба зв’язків з громадськістю 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ